Розділ І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Національне багатство України – власність її народу

1. Національне багатство України: земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської економічної зони, основні засоби виробництва у промисловості, будівни­цтві, сільському господарстві, транспорті, зв'язку, житловий фонд, будівлі та споруди, фінансові ресурси, наукові досягнення, створена завдяки зу­силлям народу України частка в загальносоюзному багатстві, зокрема в загальносоюзних алмазному та валютному і золотому запасі, національній, культурні та історичні цінності, в тому числі й ті, що знаходяться за її межами, є власністю народу України.

2. Національне багатство України забезпечує право кожного громадянина на одержання частки з суспільних фондів споживання, на соціальні захист, зокрема, у разі непрацездатності та безробіття, а також право пра­цюючого на особисту участь в управлінні народним господарством.

Стаття 2. Право власності

1. Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

2. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності.

3. Кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і роз­поряджатися майном особисто або спільно з іншими.

4. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна,
державна. Всі форми власності є рівноправними.

[Частину четверту статті 2 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2544-ХПвід 07.,07.92р.]

[Частину четверту статті 2 доповнено реченням другим згідно із Зако­ном України № 2690-ХП від 14.10.92 р.]

5.            Власність в Україні існує в різних формах. Україна створює рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захисту.

 Стаття 3. Суб'єкти права власності

1.            Суб'єктами права власності в Україні визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи та держава.

Суб'єктами права власності в Україні відповідно до цього Закону можуть бути також інші радянські республіки, Союз РСР, інші держави, їх юридичні особи, спільні підприємства, міжнародні організації, громадяни інших дер­жав та особи без громадянства.

2. Майно може належати на праві спільної (часткової або сумісної) власності громадянам, юридичним особам і державам.

3. Допускається об'єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і держави, та створення на цій основі змішаних форм власності, в тому числі власності спільних підприємств з участю юридичних осіб і громадян інших держав.

4. Громадяни, юридичні особи та Україна можуть мати у власності май­но, розташоване на території інших держав.

Стаття 4. Здійснення права власності

1. Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається на­лежним йому майном.

2. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, зокрема передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування, а також у довірчу власність іншим особам.

[Пункт 2 статті 4 викладено у новій редакції згідно з Законом України № 980-IV від 19.06.2003р.]

3. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

4. Держава безпосередньо не втручається в господарську діяльність суб'єктів права власності.

5. Власник, здійснюючи свої права, зобов'язаний не задавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави.

[Положенням абзацу першого пункту 5 статті 4 у контексті частин першої, сьомої статті 41 Конституції України, у системному зв'язку з частиною третьою статті 81 Господарського кодексу України дано офіційне тлумачення згідно з Рішенням Конституційного Суду України №4-рп/20-1 05 від 11.05.2005 р.]

При здійсненні своїх прав і виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержувати моральних засад суспільства.

6.            У випадках і в порядку, встановлених законодавчими актами України, діяльність власника може бути обмежено чи припинено, або власника може бути зобов'язано допустити обмежене користування його майном іншими особами.

Стаття 5. Використання праці громадян при здійсненні права власності

1. Власник має право на договірній основі використовувати працю громадян.

2. Власник зобов'язаний забезпечити громадянину, праця якого використовується, соціальні, економічні гарантії та права, передбачені законом.

Стаття 6. Використання власником належного йому майна для підприємницької діяльності

1. Власник має право використовувати належне йому майно для підприємницької діяльності.

2. Результати господарського використання майна (виготовлена продукція, одержані доходи) належать власникові цього майна, якщо інше не встановлено законом або договором.

3. Власник засобів виробництва та іншого майна має право створити у встановленому законом порядку підприємство, організацію, що є юридичною особою.

Юридична особа здійснює право володіння, користування і розпорядження закріпленим за нею майном власника відповідно до свого статуту (положення).

Стаття 7. Відповідальність власника і створених ним юридичних осіб за своїми зобов'язаннями

1. Власник відповідає за своїми зобов'язаннями всім майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення на вимогу кредиторів.

2. Створена власником юридична особа відповідає за своїми зобов’язаннями всім закріпленим за нею майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення на вимогу кредиторів.

3. Власник не відповідає за зобов'язаннями створених ним юридичних осіб, а вони не відповідають за зобов'язаннями власника, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Стаття 8. Законодавство України про власність

1. Цим законом встановлюються основні положення про власність в Україні.

2. Відносини власності, не врегульовані цим Законом, регулюються Цивільним кодексом України та іншими законодавчими актами.

3. Особливості здійснення права власності на національні культурні та історичні цінності визначаються спеціальним законодавством України.

4. Режим використання спільних природних об'єктів, розташованих на території України та суміжних держав, визначається міжнародними договорами, ратифікованими України.

Розділ ІІІ

ПРАВО ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Стаття 11. Суб'єкти права індивідуальної власності

1. Суб'єктами права індивідуальної власності в Україні є громадяни України, громадяни інших радянських республік, іноземні громадяни та особи без громадянства.

2. Громадяни інших радянських республік, іноземні громадяни та осо­би без громадянства користуються правами І несуть обов'язки щодо належного їм на території України майна нарівні з громадянами України, якщо не передбачено законодавчими актами України.

3. Іноземним громадянам та особам без громадянства земельні ділянки у власність не передаються.

(Статтю 11 доповнено пунктом З згідно із Законом України № 3180~ХІІвід 05.55. 93р.)

Стаття 12. Підстави виникнення права індивідуальної власності

1. Праця громадян є основою створення і примноження їх власності.

2. Громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкла­дення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно,
одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Стаття 13. Об'єкти права індивідуальної власності

1.            Об'єктами права індивідуальної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

[Пункт 1 статті 13 доповнено згідно із Законом України № 3180-ХІІ від 05.05.93р.]

2.            Об'єктами права власності громадян є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг та інші результати інтелектуальної праці.

[Пункт 2 статті 13 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 75/95-ВР від 28.02.95 р.]

3. Склад, кількість і вартість майна, що може бути у власності громадян, не обмежується, крім випадків, передбачених законом.

4. Законодавчими актами України може бути встановлено спеціальний
порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, а також види майна, що не може перебувати у власності громадян.

Стаття 14. Право приватної власності громадян на землю

Громадяни України мають право на одержання у власність земельний ділянок для:

- ведення фермерського господарства;

[В абзац другий частини першої статті 14 внесено зміни згідно із Законом України №2454-14 від 03.03.2005 р.}

- ведення особистого підсобного господарства;

- будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських буді­вель (присадибна ділянка);

- садівництва;

- дачного і гаражного будівництва.

Громадяни набувають право власності на земельні ділянки у разі:

- одержання їх у спадщину;

- одержання частки землі у спільному майні подружжя;

- купівлі-продажу, дарування та обміну.

[Статтю 14 викладено у новій редакції згідно Із Законом України № 3180-XII від 05.05.93 р.]

Стаття 15. Одержання громадянином у власність квартири та іншого майна

Член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в корис­тування, набуває права власності на це майно.

Наймач жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та члени його сім'ї мають право придбати у власність від­повідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на Інших підставах, пе­редбачених законодавством України.

Громадянин, який став власником цього майна, має право розпоряджа­тися ним на свій розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, уклада­ти інші угоди, не заборонені законом.

Стаття 16. Право власності подружжя

Майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Зако­ном і Кодексом про шлюб та сім'ю України.

Стаття 17. Право спільної власності громадян

1. Майно, придбано внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною су­місною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

2. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визна­чається ступенем його трудової участі.

Стаття 18. Власність осіб, що ведуть фермерське господарство

[У назву статті 18 внесено зміни згідно із Законом України № 2454-IV від 03.03.2005 р.]

У власності осіб, що ведуть фермерське господарство, може бути майно, зазначене в статті 13 цього Закону.

[У частину першу статті 18 внесено зміни згідно із Законом України № 2454- IV  від 03.03.2005р.]

Майно цих осіб належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними.

Стаття 19. Здійснення права індивідуальної власності

1. Громадяни мають право використовувати належне їм майно для ведення господарської та іншої не забороненої законом діяльності.

2. Громадяни мають право передавати належне їм майно у тимчасова користування іншим громадянам, юридичним особам та державі.

3. Громадяни мають право відчужувати належне їм майно. Умови і порядок відчуження національних, культурних та історичних цінностей встановлюється спеціальним законодавством України.

4. Право індивідуальної власності може бути передано у спадщину громадянам, юридичним особам, державі.

Розділ VIII

ЗАХИСТ  ПРАВА  ВЛАСНОСТІ  

Стаття 48. Загальні положення

1. Україна законодавчо забезпечує громадянам, організаціям та іншим власникам рівні умови захисту права власності.

2. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків.

3. Захист права власності здійснюється судом або третейським судом.

[У пункті 3 статті 48 деякі слова виключено згідно із Законом України № 762- IV  від 15.05.2003р.]

4. У разі прийняття Україною законодавчого акта, який припиняє права власності, держава відшкодовує власникові заподіяні збитки. Збитки відшкодовуються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент припинення права власності, включаючи й неодержані доходи.

5. Положення щодо захисту права власності поширюються також на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління, довічного успадковувано­го володіння або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором. Ця особа має право на захист свого володіння також від власника.

Стаття 49. Правомірність володіння майном

Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде вста­новлено судом, третейським судом.

[У статті 49 деякі слова виключено згідно із Законом України № 762-IV від 15.05.2003р.]

Стаття 50. Витребування майна з чужого незаконного володіння

1. Власник має право вимагати повернення (віндикації) свого майна з
чужого незаконного володіння.

2. На вимоги про повернення майна з чужого незаконного володіння
встановлюється трирічна позовна давність.

Стаття 51. Захист права власності на землю

[Назву статті 51 викладено у повій редакції згідно із Законом України М3180-Х1І від 05.05.93р.]

1. Громадянин не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку поза його волею інакше, як на підставі рішення суду, у випадках, передбачених законодавчими актами України.

[У пункті 1 статті 51 деякі слова замінено згідно із Законом України М3180-ХП від 05.05.93р.]

2.            У разі вилучення за рішенням суду земельної ділянки для задоволення
державних і громадських потреб колишньому власнику передається взамін інша рівноцінна за якістю земельна ділянка.

[У пункті 2 статті 51 деякі слова замінено згідно із Законом. України М3180~ХП від 05.05.93р.]

3.            Збитки, заподіяні власнику землі, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

[У пункті 3 статті 51 деякі слова замінено згідно із Законом України №3180-X11 від 05.05.93р.]

4.            Власник земельної ділянки має право на компенсацію, пов'язану із
зниженням якості землі, викликаним діяльністю підприємств, організацій, що призвела до зниження рівня екологічної захищеності території. Спори з приводу підстав виникнення права на компенсацію та її розміру вирішу­ється судом.

[У пункті 4 статті 51 деякі слова замінено згідно із Законом України Х3180-ХП від 05.05.93р.]

Стаття 52. Захист прав власника у разі вилучення земельної ділянки, на якій розташоване належне йому майно

Припинення права власності на будинок, інші будівлі, споруди або насадження у зв'язку з вилученням земельної ділянки, на якій вони розташовані, допускається лише у випадках і порядку, встановленому законодавчими актами України, і з попереднім відшкодуванням збитків в обсязі, передбаченому пунктом 4 статті 48 цього Закону.

У разі незгоди власника з рішенням, що тягне за собою припинення права власності, воно не може бути виконано до вирішення спору судом або третейським судом. При розгляді спору вирішуються також усі питання! відшкодування власникові завданих збитків;

[У частині другій статті 52 деякі слова виключено згідно із Законом України № 762- IV від 15.05.2003 р.]

Стаття 53. Захист прав власника жилого будинку

Власник жилого будинку має права на компенсацію, пов'язану із зниженням цінності будинку, викликаним діяльністю підприємств, організацій, у тому числі такою, що призвела до зниження рівня шумової та екологічної захищеності території.

Стаття 54. Захист інтересів власника уразі аварії та за інших обставин надзвичайного характеру

У разі технологічних та екологічних катастроф та за інших обставин над­звичайного характеру, що виключають можливість здійснення власником його прав щодо володіння, користування і розпорядження майном, йому відшкодовується у порядку, встановленому законодавством України, вартість майна в обсязі, передбаченому пунктом 4 статті 48 цього Закону, або передається у власність інше рівноцінне майно.

Стаття 55. Випадки позбавлення права власності

1. Власник не може бути позбавлений права на своє майно, крім випадків, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України.

2. Вилучення майна у власника допускається при зверненні стягнення на це майно за зобов'язаннями власника у випадках і порядку, передбачених цим Законом, а також Цивільним і Цивільно-процесуальним кодексами України.

3. За обставин надзвичайного характеру: у випадках стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій майно в інтересах суспільства за рішенням органів державної влади може бути вилучено (реквізовано) у власника в порядку і на умовах, встановлених законодавчими актами України з виплатою йому вартості майна в обсязі, передбаченому пунктом 4 статті 48 цього Закону.

У випадках, передбачених законодавчими актами України допускається оплатне вилучення майна у власника за рішенням суду чи іншого компе­тентного органу (службової особи). Власникові виплачується вартість цього майна у порядку і розмірах, встановлених законодавчими актами України.

4. У випадках, передбачених законодавчими актами України, майно може бути безоплатно вилучено (конфісковано) у власника за рішенням (вироком) суду чи іншого компетентного органу (службової особи) як санк­ція за вчинення правопорушення.

[У пункті 4 статті 55 деякі слова виключено згідно із Законом України № 762- IV від 15.05.2003р.]

Стаття 56. Відповідальність державних органів за втручання у здійснення власником його правомочностей

Жодний державний орган не має права втручатись у здійснення влас­ником, а також особами, переліченими у пункті 5 статті 48 цього Закону, їх правомочностей щодо володіння, користування й розпорядження своїм майном або встановлювати не передбачені законодавчими актами України додаткові обов'язки чи обмеження.

Державні органи несуть майнову відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником і зазначеними особа­ми правомочностей щодо володіння, користування й розпорядження май­ном в обсязі, передбаченому пунктом 4 статті 48 цього Закону.

Стаття 57. Відповідальність державних органів за видання актів, які порушують права власників

Якщо в результаті видання акта органом державного управління або міс­цевим органом державної влади, що не відповідає законові, порушуються права власника та інших осіб щодо володіння, користування чи розпоря­дження належним їм майном, такий акт визнається недійсним за позовом власника або особи, права якої порушено.

Збитки, завдані громадянам, організаціям та іншим особам у результаті видання зазначених актів, підлягають відшкодуванню в обсязі, передбаче­ному пунктом 4 статті 48 цього Закону, за рахунок коштів, які є в розпоря­дженні відповідного органу влади або управління.